Принцип гендерної рівності закріплено у Конституції України, а саме стаття 24 передбачає рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя цієї статті безпосередньо  наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується:

-                     наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності,

-                     у здобутті освіти і професійній підготовці,

-                     у праці та винагороді за неї;

-                     спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг;

-                     створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

-                     правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Крім того, згідно статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», роботодавець зобов'язаний:

-                     створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

-                     забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;

-                     здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

-                     вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;

-                     вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

Типові приклади прояву дискримінації за ознакою статі в трудових відносинах:

• Дискримінаційні оголошення про прийом на роботу. Статтею 11 Закону України «Про зайнятість населення» забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам (за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), висувати вимоги, що надають перевагу одній статі, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.

• Дискримінація за сімейним станом, сімейними обов'язками. Такі особливості роботи, як відрядження та ненормований робочий день роботодавцями часто використовуються як аргументи для обґрунтування дискримінації на основі сімейного стану. Усі працівники, як чоловіки, так і жінки, повинні мати можливість займатися трудовою діяльністю, не піддаючись дискримінації, пов'язаній з можливим конфліктом між їхньою роботою та сімейними обов'язками.

• Дискримінація за кількома ознаками (стать, вік, сімейний стан, наявність інвалідності тощо). Прикладами такої дискримінації є відмова у прийомі на роботу молодим жінкам, жінкам, які мають маленьких дітей, а також жінкам і чоловікам у віці понад 45 років.

• Дискримінація за зовнішністю та сексуальні домагання на робочому місці. Насильство та домагання щодо будь-яких працівників, незалежно від форм їхньої зайнятості та посад, включаючи осіб, які навчаються, проходять стажування, працівників, яких попереджено про подальше вивільнення, а також шукачів роботи, кандидатів на зайняття посад та волонтерів, як у державному, так і приватному секторах, є неприпустимими.

• Сексизм. Відповідно до резолюції Комітету Міністрів ради Європи CM/Rec (2019) сексизм - це будь-який акт, жест, візуальний прояв, вимовлені або написані слова, дія чи поведінка, які базуються на думці про те, що людина або група осіб є гіршими від інших через свою стать. Сексизм на робочому місці проявляється через спрямовані на працівника або групу працівників принизливі сексистські коментарі, жарти, надто відверті зауваження, мовчання, ігнорування, знецінюючі коментарі про одяг, зовнішній вигляд, сексистські рухи, відсутність поваги.

• Нерівна оплата за однакову працю. Рівна оплата за рівноцінну працю передбачає, що:

-                     жінки та чоловіки однакової кваліфікації, які виконують таку саму або схожу роботу в еквівалентних умовах, отримують однакову плату;

-                     жінки та чоловіки, які виконують роботу, що є різною за змістом, але за об'єктивними критеріями (кваліфікацією, обсягом зусиль, відповідальністю, умовами праці) є рівноцінною, отримують однакову плату.

• Дискримінація жінок і чоловіків у доступі до професій та професійного навчання.

До уваги роботодавців! З метою забезпечення єдиного підходу до визначення у колективних договорах та угодах вимог щодо створення умов праці, в яких жінки та чоловіки можуть вести трудову діяльність на рівній основі, наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2020 № 56 затверджено Методичні рекомендації щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах (далі – Рекомендації).

Рекомендації можуть бути використані суб’єктами сторін соціального діалогу під час укладання колективних договорів.

Питання забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків і недискримінації рекомендується вносити до колективних договорів окремим розділом «Рівність і недискримінація». Таким чином, забезпечуватиметься фактична рівність чоловіків та жінок на робочих місцях, не допускатиметься дискримінація за ознакою статі.

Застосування вказаних Рекомендацій дасть змогу ефективніше використовувати наявні робочі ресурси та отримувати більші вигоди для підприємства у конкуренції за кваліфіковану робочу силу завдяки усуненню дискримінаційних чинників.

Запровадження політики рівності і недискримінації на підприємствах, в установах, організаціях сприятиме встановленню прозорих та чітких принципів і методів управління трудовим колективом, рівних і незалежних від статі можливостей професійного навчання, розвитку, кар’єрного зростання; створення умов для поєднання професійної діяльності з сімейними обов’язками, у тому числі шляхом застосування гнучкого робочого графіка та можливості дистанційної роботи в межах режиму роботи підприємства, установи, організації.