1942 рік. Окуповане місто задихалося під тягарем терору. Алебастрова шахта стала братською могилою для живцем замурованих невинних. Людей силоміць вели до камери №46 — чоловіків, жінок, дітей, стареньких, цілі родини. Їхні останні кроки супроводжувала крижана байдужість озброєних загарбників. Без імен, без прощань, без жалю. Сотні обірваних життів, нерозказаних історій, розбитих мрій... Бахмутський «Бабин Яр».

Лише у вересні 1943 року, після звільнення міста, масове поховання було викрите.

12 січня 1999 року на місці трагедії відкрили Меморіал «Стіна плачу», що став символом скорботи й пам’яті. Тут кожен камінь промовляв мовчазною молитвою за невинно убієнних, по білій стіні сльозилася ґрунтова вода.

До повномасштабного вторгнення російських окупантів щороку в цей день біля «Стіни плачу» у підземних галереях заводу шампанських вин бахмутяни збиралися на мітинг-реквієм. Сьогодні це неможливо. Але пам’ять не знає ані кордонів, ані обмежень. Вона невгасимо живе в кожному з нас.

Схилімо голови за невинними жертвами…

Запалімо свічку скорботи в пам’ять про тих, хто загинув у камері №46, чиїми сльозами досі плаче бахмутська земля.