Історія міста має глибоке коріння і веде відлік з 1571 року. Саме тоді на кордоні між Московською державою і Кримським ханством по річці Сіверський Донець були утворені прикордонні сторожі, на яких вели спостережну службу «севрюки» – козаки з Путивля й Рильська (прикордонних міст Сіверської України). У письмових джерелах згадується Бахмутська сторожа – шоста за рахунком з семи, розташована «усть Чорного Жеребца, от Святогорской сторожи полднище».

У XVII столітті козак О. Бірюков відкрив солоні ропні озера біля річки Бахмут. В окремі роки сюди сходилося до 10 тис. солеварів, переважно вихідців зі Слобідської України й Дону. За добу тут випарювали з однієї сковороди до 130 пудів солі. У 1701 солевари – жителі Бахмутської слободи збудували дерев’яну фортецю, яка займала центр сучасного міста.

У 1707 – 1708 роках Бахмут – один із центрів повстання Кіндрата Булавіна на Дону. Після розгрому повсталих полковник Ф. Шидловський взяв Бахмут штурмом і спалив його. У 1711 р. після Прутського миру Бахмутська фортеця була значно укріплена. З нагоди 400-річчя міста на одній з центральних площ було встановлено бюст Кіндрата Булавіна – отамана бахмутських солеварів, і відтепер ця площа носить його ім'я.

У 1721 р. експедицією на чолі з Григорієм Капустіним недалеко від міста Бахмута були відкриті поклади кам'яного вугілля. З 1783 і по 20-і роки XX століття Бахмут залишався центром однойменного повіту і набув значення центру соляної промисловості на Південному Сході України. Сіль стала частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811 року: алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями. Навколо міста на початку XIX століття були відкриті поклади глини, піску, гіпсу.

Після скасування кріпосного права почався бурхливий розвиток промисловості в Бахмуті і приплив іноземного капіталу. У 70-ті роки XIX століття заповзятливий виходець із Пруссії Е.П. Фарке будує скляний, цвяхово-костильний, алебастровий і цегельний заводи. У 1874 р. купець 1-ї гільдії І.П. Скараманга відкрив солеварний завод, що давав 2 млн. пудів солі на рік. З 1879 р. починають будуватися соляні шахти франко-бельгійським і франко-німецьким акціонерними товариствами. У 1885 р. соляні шахти Бахмута давали 70% загальнодержавного видобутку солі. Велике значення для розвитку Бахмута мало будівництво залізниць Харків – Маріуполь, Харків – Попасна в 1878 р. На початку ХХ ст. в Бахмуті розвивається мережа банків, з'являються перші металообробні заводи.

Під час реформ 1860-1870-х років створюється місцеве самоуправління: у повіті – земство, а в Бахмуті – міська дума. Міщани, купці та інтелігенція брали участь у виборах членів думи. Понад 25 років міським головою обирався купець Василь Першин.

Наприкінці XIX століття Бахмутські заводи братів Любицьких, Решетникова, Степанкова, Бадодіна давали більше 2,2 млн. штук червоної цегли. Парові млини Трахтерова й Гінзбурга випускали до 30 тис. пудів борошна, алебастрові заводи Фарке і Новікова випускали продукції на 920 тис. рублів. Миловарний завод Лобасова виробляв 100 тис. пудів високоякісного мила, а пивоварною продукцією Адельмана в 20 тис. літрів можна було напоїти весь повіт. Видобуток солі на рудниках Летуновського, Фолькнера, Станкевича, Корді складав 6 млн. пудів, на заводі Скараманга – 1,4 млн. пудів. Місто стало великим торговельним центром, у ньому чотири рази на рік проходили Бахмутські ярмарки, традиція яких відновилася в 1999 р. під назвою «Бахмутський шлях».

Початок XX століття в житті країни позначився не тільки швидкими темпами промислового розвитку, але й прагненням різних верств суспільства до культури. У Бахмуті місцева інтелігенція, що складається з чиновників земства й міської управи, вчителів шкіл та гімназій, лікарів і інженерів, активно організовувала культурне життя. На початку століття відкрився міський парк із літнім театром та кінематографом. У 1903 р. випускниця Віденської консерваторії Адель Мерейнес відкрила в Бахмуті приватну музичну школу. Перед революцією 1917 року в Бахмуті працювали три гімназії, реальне, ремісниче й духовне училища, приватні, церковнопарафіяльні й народні училища та школи. У Бахмуті видавалось кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета», учнівський журнал «Проблески». З міських друкарень вийшли в світ твори П. Куліша, Г. Барвінок, М. Чернявського.

У листопаді 1917 року над будинком Бахмутської земської управи вперше на Донеччині було піднято український національний прапор. Діяли установи «Просвіти», селянські спілки, створювались загони вільного козацтва. У 1918 р. Бахмутський повіт тривалий час перебував у складі Української держави гетьмана П. Скоропадського, з травня 1919 р. зайнятий білогвардійськими військами генерала А. Денікіна. Наприкінці 1919 р. в місті остаточно встановилася радянська влада.

25 листопада 1920 р. Бахмут став центром Донецької губернії. У 1923 р. в місті діяло 12 промислових підприємств: заводи «Перемога праці» (нині ЗАТ «Машинобудівний завод «ВІСТЕК»), скляний, алебастровий, кераміко-черепичний, 3 чавуноливарних, механічний, рудоремонтний і взуттєва фабрика.

У 1924 р. місто перейменоване в Артемівськ на честь радянського діяча Артема (Ф. А. Сергєєва). Наприкінці 1920-х років розпочалося будівництво кераміко-трубного і алебастрового комбінатів, нових цехів скляного заводу, швейної та шкіряної фабрик.

У 1932 – 1933 роках територія Артемівської міськради, як і вся радянська Україна, була охоплена Голодомором. Книга-меморіал «Скорботний дзвін» наводить дані про 539 жителів міста, які загинули від голоду в ці страшні роки.

Під час «Великого терору» сталінських часів у 1937 – 1938 роках понад 600 артемівців були репресовані за політичними звинуваченнями.

У роки Другої світової війни Артемівськ був окупований нацистськими загарбниками, які завдали місту величезних збитків. У період окупації гітлерівці розстріляли і замурували в алебастрових виробках тисячі городян. Звірства загарбників викликали запеклий опір патріотів. У місті та районі діяли підпільна група О. О. Колпакової, партизанський загін І. Г. Чапліна.

На початку 1950-х років на північній околиці міста розгорнулося будівництво першого і єдиного на даний час в Україні заводу з обробки кольорових металів. В 1954 першу продукцію випустив нині відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами, Артемівський завод шампанських вин, що виробляє шампанське класичним пляшковим способом.

Розвиток промисловості в післявоєнні десятиліття сприяв розбудові соціальної сфери. У 1960-х роках були побудовані новий кінотеатр «Космос», центральна поліклініка, а в 1968 році в місті з'явилися перші тролейбуси. Кожні п'ять років вводилися в дію 2 школи, 3 – 4 дитячі садки.

Під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року 86 % учасників голосування в Артемівську підтримали Акт проголошення незалежності України.

Після перемоги Революції Гідності навесні 2014 року в Артемівську, як і багатьох містах Донеччини,  відбувалися заворушення проти нової влади. 12 квітня 2014 р. будинок міської ради було захоплено бойовиками й піднято над ним прапор самопроголошеної ДНР. Розташовану в місті танкову базу Збройних Сил України сепаратисти неодноразово намагалися взяти штурмом. В ході Антитерористичної операції 6 липня 2014 р. український прапор знову піднято над містом.

В місті зареєстровано понад 60 тисяч переселенців з районів, охоплених бойовими діями. Розгорнувся потужний волонтерський рух на допомогу українській армії та всім постраждалим від бойових дій. Впродовж 2015 року було демонтовано пам’ятники Леніну, Артему й Квірінгу, перейменовано 80 вулиць і провулків. 23 вересня 2015 року міська рада більшістю голосів підтримала повернення місту історичної назви Бахмут.

Культура Бахмута має глибоке коріння, славиться своїми закладами, що мають багатий досвід відродження й розвитку культурної спадщини. Так, у 1746 році в місті з’явилася перша бібліотека, біля 1896 року – міський парк культури та відпочинку, з 1903 року ведуть свою історію Школа мистецтв та Артемівське музичне училище. За десятки років у місті склалися багаті культурні традиції: святкування Дня міста, проведення мітингів-реквіємів, присвячених Дню Перемоги, річниці Чорнобильської катастрофи. Регулярно відбуваються такі заходи, як обласний конкурс юних дарувань «Бахмутська зірочка», обласний конкурс «Бахмутська весна», обласний конкурс фортепіанної музики ім. Івана Карабиця, професійні свята, народні гуляння.

Золотими літерами вписані в літопис Артемівського музичного училища імена видатних випускників: народного артиста СРСР, соліста Київського театру опери і балету Миколи Ворвулєва; заслуженого артиста РРФСР, соліста Великого оперного театру Віталія Власова; заслуженого діяча мистецтв України, композитора Івана Карабиця; популярного естрадного співака і композитора Євгена Мартинова, професора кафедри музики Чиказького університету (США) Олександра Зінченка, професора кафедри музики Мельбурнського університету (Австралія) Михайла Солов'я. Гордістю музичного училища стали заслужені артисти України Ігор Демарін, Інеш Кдирова, Всеволод Шекіта, народна артистка України, солістка Одеського театру опери та балету Наталія Ютеш, викладач київської консерваторії Жанна Черказова і багато інших.

З Бахмутом пов'язані імена видатних діячів культури й науки: відомого українського поета М. Чернявського, письменника й громадського діяча М. Шаповала, вченого-філософа П. Новгородцева, російського письменника В. Гаршина. Бахмут згадується у записках і листах А. Чехова, сина Льва Толстого – Сергія.

У місті виступали В. Маяковський і В. Сосюра. У журналі «Забій», який видавався в місті в 1920-30-і роки, починали свою літературну діяльність Борис Горбатов, Іван Ле, Павло Байдебура, Юрій Чорний-Діденко та інші.

Бахмут дав путівку в життя оперному співакові М. Рейзену, професору-історику І. Шерману, академіку вірусології В. Жданову, українському поету, члену Національної Спілки письменників України, лауреату національних і міжнародних премій Володимиру Черепкову, кінорежисерові Вадиму Костроменко, кінодраматургу Євгену Онопрієнко.

Гордість міста – досягнення спортсменів. За останні роки були підготовлені 2 заслужених майстри спорту, 18 майстрів спорту міжнародного класу, понад 40 майстрів спорту. Серед спортсменів-земляків – чемпіони та призери України, Європи, світу, Олімпійських і Параолімпійських ігор. Спортсменам створені належні умови для тренувань і змагань. У 2009 році урочисто відкрито легкоатлетичний манеж спортивного комплексу «Металург», якому присвоєно статус бази олімпійської та параолімпійської підготовки спортсменів. Загальна площа манежу складає 3750 кв. м. Сучасний легкоатлетичний манеж відповідає європейським стандартам. У ньому розміщені бігові доріжки на 200 м і 60 м, сектори для штовхання ядра, метання диска і стрибків, комплекси сучасного тренажерного й силового обладнання, трибуни і балкон на 1 тис глядачів. У легкоатлетичному манежі проводяться навчально-тренувальні збори збірних команд області та України, спортивні змагання різних рангів: чемпіонати, першості області та України.

Бахмут належить до ліги історичних міст України. Він впевнено займає провідне місце у Всеукраїнській мережі міст стійкого розвитку, вважається одним з найкрасивіших у країні.

26 червня 2019 року першими в Донецькій області Бахмут застосував процедуру приєднання сільських територій до міста обласного значення. До міста Бахмут приєдналося 5 сільських рад (13 сіл і 4 селища) Бахмутського району утворивши Бахмутську міську об'єднану територіальну громаду.

Чисельність населення ОТГ 83 тис. 400 осіб.

Загальна площа склала 436 км2, що в 11 разів більше території міста Бахмут.

В цілому, промисловий потенціал Бахмута представлений 12 підприємствами. Це різнопланові підприємства - завод кольорових металів і фабрика лікарських препаратів, машинобудівний і електротехнічний заводи, приватне підприємство «АРТВАЙНЕРІ» - єдине підприємство в Україні, яке виробляє ігристі вина класичним способом. Завдяки родовищу гіпсу на нашій території працює бельгійська компанія «СІНІАТ» з виробництва будівельних матеріалів і сумішей.

Переважна більшість наших сільськогосподарських підприємств (86%) займається вирощуванням зернових, олійних культур, овочів, баштанних і декоративних культур, а також садівництвом і тваринництвом.

Загальна площа ріллі, яка знаходиться в користуванні сільськогосподарських і державних підприємств, фермерських господарств становить понад 17 тис. гектар.

З 1 січня 2020 здійснено перехід на загальний бюджет.

Соціальна сфера збільшилася на 29 закладів та склала 96 установ.