Вирішення питань охорони праці в світовому вимірі взяла на себе Міжнародна організація праці (МОП). До її першочергових завдань відносяться розробка міжнародних трудових норм у формі конвенцій і рекомендацій, що встановлюють мінімальні стандарти основних трудових прав: свободу асоціації, право на організацію, ведення колективних переговорів, заборона примусової праці, гендерна рівність, підтримка демократії та соціального діалогу, боротьба з бідністю та безробіттям, заборона дитячої праці тощо.

28 квітня МОП оголосила Всесвітнім днем охорони праці для того, щоб привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення та просування культури охорони праці може сприяти зниженню щорічної непрацездатності на робочому місці.

Ідея проведення Всесвітнього дня охорони праці бере початок від Дня пам’яті загиблих працівників, уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в пам’ять про працівників, які загинули, та тих, які отримали травму на виробництві.

Щорічно МОП визначає тему (девіз) Всесвітнього дня охорони праці. З урахуванням цієї теми на підприємствах розробляють та проводять заходи з нагоди Дня охорони праці. Проводять їх і в Україні, яка підтримує ініціативи Міжнародної організації праці.

Відповідно до Указу Президента України від 18.08.2006 № 685-2006 щороку 28 квітня, у Всесвітній день охорони праці, в Україні відзначається День охорони праці. Девіз 2023 року: «Безпечне та здорове робоче середовище – основний принцип та право на роботі».

У червні 2022 року на своїй 110-й сесії Міжнародна конференція праці ухвалила рішення внести зміну до параграфа 2 Декларації МОП основних принципів та прав у світі праці (1998), зокрема включити до нього «безпечне та здорове робоче середовище» як основний принцип і основне право у світі праці, а також внести відповідні зміни до Декларації МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації (2008) та Глобального пакту про робочі місця (2009).

Міжнародна конференція праці вирішила також визначити Конвенцію 1981 року про безпеку та здоров’я на роботі (№ 155) і Конвенцію 2006 року про основи, що сприяють безпеці та здоров’ю на роботі (№ 187) основними конвенціями, що відповідає її рішенню визнати право на безпечне та здорове робоче середовище одним з основних принципів та прав у сфері праці.

Усі члени Організації, навіть ті, які не ратифікували вказані конвенції, мають зобов’язання (що випливає вже із самого факту їхнього членства в МОП) дотримуватися, зміцнювати та реалізовувати добросовісно та відповідно до Статуту МОП принципи, що стосуються основного права на безпечне та здорове робоче середовище.

З цією метою в Декларації 1988 року визнано зобов’язання МОП сприяти в різні способи її членам у задоволенні встановлених та висловлених ними потреб, зокрема:

- забезпечуючи технічну співпрацю й надання консультативних послуг для сприяння ратифікації та застосуванню основних конвенцій;

- сприяючи тим членам Організації, які поки що не можуть ратифікувати деякі чи всі основні конвенції, в їхніх зусиллях щодо дотримання, зміцнення та реалізації принципів, що стосуються основних прав, які є предметом цих конвенцій;

- допомагаючи членам Організації в їхніх зусиллях, спрямованих на створення умов, сприятливих для економічного і соціального розвитку.

З часу свого заснування МОП ухвалила понад 40 міжнародних трудових норм, які конкретно стосуються безпеки та здоров’я на роботі, встановлюючи мінімальні стандарти контролю та управління професійними ризиками й захисту працівників у широкому спектрі професій та ситуацій, в яких виконується робота.

Конвенція 1981 року про безпеку та здоров’я на роботі № 155 та Конвенція 2006 року про основи, що сприяють безпеці та здоров’ю на роботі № 187, які тепер визнані основними конвенціями, є повністю взаємодоповнювальними й відображають відповідні принципи, обов’язки та права з забезпечення безпечного та здорового робочого середовища. Положення зазначених конвенцій разом утворюють орієнтир для поступового і сталого вдосконалення на шляху створення безпечних та здорових робочих середовищ. Вони містять положення загального характеру, що поширюються на всі галузі діяльності й на всіх працівників, незалежно від виду небезпеки, а також слугують основою для заходів із безпеки та здоров’я, передбачених в інших відповідних актах МОП.

Конвенцією № 155 визначені головні обов’язки роботодавців, а також основні права та функції працівників та їхніх представників.

Роботодавці зобов’язані:

- забезпечити, настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, безпечність робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутність загрози здоров’ю з їхнього боку (ст. 16(1));

- забезпечити настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, відсутність загрози здоров’ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин і агентів, які перебувають під їхнім контролем тоді, коли вжито відповідних захисних заходів (ст. 16(2));

- забезпечити, коли це є необхідним і без будь-яких витрат із боку працівників, відповідні захисний одяг і засоби захисту для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров’я (ст. 16 (3) і 21).

Роботодавці також зобов’язані передбачати, у випадках, коли це є необхідним, заходи для вирішення питань, пов’язаних із виникненням аварійних ситуацій та нещасних випадків, зокрема належні заходи для надання першої допомоги (ст. 18).

Крім того, згідно зі статтею 19, на рівні підприємства необхідно вживати заходів, відповідно до яких:

- працівники та їхні представники співпрацюють із роботодавцями в галузі безпеки і здоров’я на роботі (далі – БЗР);

- працівникам та їхнім представникам забезпечується належна підготовка в галузі БЗР;

- представникам працівників надають належну інформацію про заходи, вжиті роботодавцем для забезпечення БЗР, і вони можуть консультуватися зі своїми представницькими організаціями щодо такої інформації за умови нерозголошення комерційної таємниці;

- працівники або їхні представники (чи їхні представницькі організації) відповідно до національних законодавства й практики наділяються повноваженнями розглядати всі аспекти БЗР, пов’язані з їхньою роботою, й отримують консультації роботодавця стосовно цих аспектів; для цього за обопільною згодою на підприємство може бути запрошено позаштатних технічних радників;

- працівник без зволікання повідомляє своєму безпосередньому начальнику про будь-яку ситуацію, яку він має достатні підстави вважати такою, що становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя або здоров’я; доти, доки роботодавець не вжив заходів для її усунення, якщо необхідно, роботодавець не може вимагати, щоб працівники повернулися до робочої ситуації у випадках, коли зберігається пряма і серйозна небезпека для життя чи здоров’я.

У Конвенції № 155 висвітлено важливість співпраці між керівництвом і працівниками та (або) їхніми представниками, що є обов’язковим елементом заходів, яких слід уживати на рівні підприємства (ст. 20).

Конвенція № 155 також прямо передбачає, що заходи БЗР не зумовлюють жодних витрат із боку працівників (ст. 21).

Конвенція № 187 закликає заохочувати на всіх відповідних рівнях право працівників на безпечне та здорове робоче середовище і сприяти його здійсненню (ст. 3(2)). Вона вимагає від держав-членів Організації сприяти постійному вдосконаленню БЗР для запобігання випадкам травматизму на роботі, професійних захворювань і загибелі людей на роботі шляхом розроблення на основі консультацій із найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників національної політики, національної системи та національної програми. Цей процес повинен ураховувати принципи, закладені в актах МОП, які мають відношення до основ, що сприяють БЗР (ст. 2 (1) і 2 (2)).

У Конвенції № 187 підтверджено політику, принципи та процеси, визначені в Конвенції № 155. У ній деталізовано основні принципи, реалізації яких слід сприяти (з урахуванням національних умов і національної практики й на основі консультацій із найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників):

- оцінювання професійних ризиків або небезпек;

- боротьба з професійними ризиками або небезпеками в місці їхнього виникнення;

- розвиток національної культури профілактики в галузі безпеки та здоров’я на роботі, що включає інформування, консультування та навчання (ст. 3.3).

Національна культура профілактики в галузі безпеки та здоров’я на роботі – це культура, у якій право на безпечне і здорове робоче середовище дотримується на всіх рівнях, де уряди, роботодавці й працівники беруть активну участь у забезпеченні безпечного та здорового робочого середовища за допомогою системи встановлених прав, відповідальності та обов’язків і де принципам профілактики надається найвищий пріоритет (ст. 2 (3)).

Організувати охорону праці в умовах воєнного стану – надскладне завдання, до виконання якого потрібно підготуватися належним чином.

Право на працю у безпечних та здорових умовах праці закріплено Конституцією України. Однак, з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України тисячі працівників втратили можливість працювати у безпечних та здорових умовах праці.

Праця в умовах воєнного етапу пов'язана з великою кількістю нових, в тому числі смертельно небезпечних чинників, що призводять до погіршення умов праці в усіх галузях економіки. Україна несе великі втрати в цій війні і ці втрати збільшуються внаслідок загибелі працівників на робочих місцях.

В Україні за час збройної агресії російської федерації під час виконання трудових обов’язків на виробництві постраждало 3065 працівників, у тому числі 520 - зі смертельним наслідком. Безпосередньо внаслідок військової агресії, у зв’язку з ракетними обстрілами та дією вибухових предметів під час виконання трудових обов’язків на виробництві постраждало 711 працівників, з яких 252 особи - зі смертельним наслідком.

На території Донецької та Луганської областей за цей час під час виконання трудових обов’язків на виробництві постраждало 312 працівників, у тому числі 44 - зі смертельним наслідком, 23 - внаслідок військової агресії, у зв’язку з ракетними обстрілами та дією вибухових предметів.

Безпечне та здорове робоче середовище – основний принцип і основне право у світі праці, що має першочергове значення для гідної праці.