Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі — Земельний кодекс), а справляння плати за землю — Податковим кодексом України (далі — Податковий кодекс).

Відповідно до статей 269, 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 116 Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах повноважень або за результатами аукціону.

Як зазначено у ст. 126 цього Кодексу, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється згідно із Законом України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952).

Відповідно до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої — третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаро-виробництва.

Отже, якщо право власності на земельну ділянку оформлено на фізичну особу (фізичну особу — підприємця), яка використовує її для провадження господарської діяльності, в такому випадку платник єдиного податку звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку (з урахуванням пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу).