Статтею 46 Господарського кодексу України передбачено, що підприємці мають право укладати з громадянами трудові або цивільно-правові договори щодо використання їх праці.

   Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу договір — це домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

   Цивільно-правовий договір (договір підряду, доручення тощо) — це угода між громадянином і підприємством або підприємцем, предметом якої є виконання фізичною особою певної роботи, спрямованої на досягнення конкретного результату.

   За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу).

   Тобто за договорами підряду оплачується не процес праці, а його конкретний (кінцевий) результат, який визначається після закінчення роботи й оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і здійснюється виплата винагороди.

   Таким чином, якщо фізична особа — підприємець — платник єдиного податку укладає договір, який передбачає оплату процесу праці, тобто містить ознаки трудового договору, то такий платник єдиного податку включає працівників, яких залучає за таким договорам, до загальної кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах.

   Якщо укладений договір відповідає нормам договору підряду, то фізична особа — підприємець — платник єдиного податку не включає працівників, яких залучає за такими договорами, до загальної кількості осіб, які перебувають з нею у трудових відносинах.