А завтра була війна…

На бахмутській сцені я з самого дитинства. Співала, танцювала й горя не знала. Наша «Рапсодія» стала бажаною гостею на багатьох заходах, репертуар поповнився авторськими піснями.

Пам’ятаю день напередодні війни. Ми зібралися всім містом, щоб розгорнути великий прапор із нагоди свята – Дня єднання України. Ніхто й не думав, що завтра почнеться війна.

Заклади культури перепрофілювалися, зайнялися гуманітарною місією: плели сітки, в’язали каремати з трикотажу для військових.

Стала сестрою милосердя

У квітні 2022 року не стало моєї матусі, яка тяжко хворіла. Саме тоді я зрозуміла, що коїться навкруги. Не знала, як подолати цей біль. Коли колеги покликали мене працювати заради земляків, я погодилася. Пункт допомоги був розташований у Клубі ветеранів, що знаходився в міському Центрі культури та дозвілля. До нас зверталися не тільки бахмутяни, а й переселенці з Попасної, Сєвєродонецька. Від них я чула страшні розповіді, але в душі вірила, що Бахмут те лихо не зачепить.

До допомоги людям доєдналася моя родина. Ми не могли залишити тих, хто приходив до нас із надією. Видавали гуманітарну допомогу від місцевої влади, хліб, розвозили воду, евакуювали тварин тощо.

Ситуація загострювалася. Було, що й сім разів на день прилітало по будівлі, у якій ми знаходилися. Виявляється, що до всього можна звикнути.

Коли однієї ночі після влучання снарядів у міському Центрі культури та дозвілля почалася пожежа, серце наче зупинилося. Під обстрілами виносили з охоплених вогнем приміщень речі, залишки гуманітарки та костюми творчих колективів.

Пункт допомоги не припиняв роботу ні на день, щоб люди мали змогу отримувати хліб, харчові продукти, засоби гігієни, цільові пакети від фондів...

На війні знайшла кохання

Попри страхи та страждання я знайшла своє кохання. Він був поранений, у гіпсі. Але такий мені любий.

У лютому 2023 року дуже обстріляли Іллінівку. У двір мого старшого брата влучило три снаряди. Вибухнули газові балони. Брат отримав сильні опіки. Вирішили евакуюватися. Виїжджали власним транспортом. Із собою також вивезли врятованих на вулицях міста тваринок: 4 песиків, 7 котиків і навіть черепаху.

Популяризувати Бахмут та нашу творчість

Спочатку доїхали до Костянтинівки, знайшли житло. Я долучилася до створення осередку «З Бахмутом у серці. Костянтинівка», де продовжувала працювати з гуманітарною місією. Але через постійні обстріли наша родина була вимушена виїхати до Чернігова.

За досвідом допомоги бахмутянам створили свій культурний осередок. На Чернігівщині ми вже показали, хто такі бахмутські співаки. Маємо на меті популяризувати Бахмут та нашу творчість. Також надаємо бахмутянам всебічну допомогу, деякі фахівці консультують онлайн.

Я мрію про Перемогу. Як тільки відбудеться розмінування Бахмута, моя родина першою поїде розбирати завали та вивозити сміття. Вірю, що силами наших земляків ми зможемо відновити рідне місто.

#СЕРЦЕзБАХМУТОМ