Прийняття/звільнення
Трудове законодавство передбачає спеціальні норми, що встановлюють гарантії при прийнятті на роботу, заборону на звільнення для працюючих жінок.
Так, заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з причин, пов’язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда (ст. 184 Кодексу законів про працю України, далі - КЗпПУ).
Відмова в прийнятті на роботу означених категорій жінок можлива, тільки якщо вона є обґрунтованою. У такому разі роботодавець зобов’язаний повідомити їм у письмовій формі причину відмови. Відмова в прийнятті на роботу може бути оскаржена жінкою в судовому порядку.
Заборонено встановлювати випробувальний термін при прийнятті на роботу вагітним жінкам, а також одиноким матерям, що мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (ч.3 ст. 26 КЗпПУ).
Заборонено звільняти вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 років, якщо дитина згідно з медичним висновком потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда за ініціативою роботодавця (окрім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням) (ч.3 ст. 184 КЗпПУ).
Не заборонено звільняти вищезгадані категорії жінок за ініціативою самої працівниці або за згодою сторін.
У разі звільнення після закінчення строкового трудового договору вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 (6) років, одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, роботодавець зобов’язаний їх працевлаштувати. На період працевлаштування за жінками зберігається середня заробітна плата, але не більше 3 місяців з дня закінчення строкового трудового договору (ч.3 ст. 184 КЗпПУ).
Умови праці
Заборонено застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, окрім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного і побутового обслуговування) (ст. 174 КЗпПУ, ст. 10 Закону України «Про охорону праці»).
Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом МОЗ від 29.12.1993 № 256.
Заборонено залучати жінок до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (ст. 174 КЗпПУ, ст. 10 ЗУ «Про охорону праці»).
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей жінками затверджені наказом МОЗ від 10.12.1993 № 241.
Не допускається залучати жінок до робіт у нічний час, окрім тих галузей народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Вказане обмеження не поширюється на підприємства, де зайняті тільки члени однієї сім’ї (ст. 175 КЗпПУ).
Не допускається залучати до робіт у нічний час, до наднормових робіт і роботи у вихідні дні, а також направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст.ст. 55, 63, 176 КЗпПУ).
Забороняється залучати до наднормових робіт, а також направляти у відрядження жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, можна тільки з відома таких жінок (ст. 117, ч.3 ст. 63 КЗпПУ).
Вагітним жінкам згідно з медичним висновком мають бути понижені норми виробітку, норми обслуговування або ж вони мають бути переведені на легшу роботу, що виключає дію несприятливих виробничих чинників. При цьому зарплату такої жінки зберігають на рівні не нижче середнього заробітку за попередньою роботою (ч.1 ст. 178 КЗпПУ).
До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої, легшої роботи вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації (ч.2 ст. 178 КЗпПУ).
Жінок, що мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконувати колишню роботу переводять на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попереднім місцем роботи на строк до досягнення дитиною 3 років. Підставою для такого переведення можуть бути як медичний висновок, так і інші об’єктивні дані, що свідчать про неможливість виконання колишньої роботи (ч.3 ст. 178 КЗпПУ).
При цьому тимчасове переведення таких жінок на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, можливе виключно з їх згоди (ч. 3 ст. 33 КЗпПУ).
Зверніть увагу: якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток (ч. 4 ст. 178 КЗпПУ).
Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надають, окрім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Такі перерви потрібно надавати не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюють не менше години (ст. 183 КЗпПУ).
Пам’ятайте: надання таких перерв не виключає можливості скористатися загальною перервою для відпочинку і харчування. При цьому строки і порядок надання перерв для годування встановлює роботодавець за узгодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і з урахуванням побажань матері. Перерви для годування включають у робочий час і оплачують за середнім заробітком.
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (у тому числі таку, що перебуває під її опікою) або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний установити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпПУ).
У цьому випадку оплату праці здійснюють пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, роботодавець може за свій рахунок встановлювати скорочену тривалість робочого часу (ч.4 ст. 51 КЗпПУ).
У разі потреби роботодавець повинен видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв і будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу (ст. 185 КЗпПУ). Порядок надання таких пільг і гарантій установлюється колективним договором підприємства.
Пільги та гарантії
На підставі медичного висновку жінкам надають оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох або більше дітей і в разі ускладнених пологів — 70) календарних днів після пологів.
Тривалість означеної відпустки обчислюється сумарно і складає 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей і в разі ускладнених пологів).
Її надають жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів (ч.ч. 1, 2 ст. 179 КЗпПУ, ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про відпустки»).
За бажанням жінки їй надають відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Підприємства можуть за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку і відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ч.ч.3, 4 ст. 179 КЗпПУ, ст. 18 ЗУ «Про відпустки»).
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку не надається, якщо дитина перебуває на державному забезпеченні.
У випадку якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надають відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, вказаною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною 6 років (ч. 6 ст. 179 КЗпПУ, п. 3 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки»).
Якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежна), відпустку надають не більше ніж до досягнення дитиною 16 років, а якщо дитині встановлена категорія «дитина-інвалід підгрупи А» — до досягнення нею 18 років.
За бажанням жінки в період її перебування у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (ч. 8 ст. 179 КЗпПУ, ч. 4 ст. 18 ЗУ «Про відпустки»).
У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на цьому підприємстві в поточному робочому році (ст. 180 КЗпПУ, ч. 2 ст. 20 ЗУ «Про відпустки»).
Жінка перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, жінка, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинока мати, що виховує дитину без батька, має право йти в щорічні відпустки за бажанням у зручний для неї час (ст. 10 ЗУ «Про відпустки»).
Жінці, яка всиновила новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку, надають відпустку з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) (ч. 1 ст. 182 КЗпПУ, ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про відпустки»).
Жінці, яка всиновила дитину старше трьох років з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківської опіки, надають одноразову оплачувану відпустку у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набуття законної чинності рішенням про всиновлення дитини (ч. 2 ст. 182 КЗпПУ, ст. 181 ЗУ «Про відпустки»).
Жінка має право на таку відпустку, якщо заява на її надання надійшла не пізніше за 3 місяці з дня набуття законної сили рішенням про всиновлення дитини.
Жінці, яка всиновила дитину (чи одночасно двох і більше дітей), надають відпустку для догляду за такою дитиною до досягнення нею віку 3 (6) років (ч. 3 ст. 182 КЗпПУ, ст. 18 ЗУ «Про відпустки»).
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка всиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не повинна перевищувати 17 календарних днів (ст. 1821 КЗпПУ, ст. 19 ЗУ «Про відпустки»).