Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 зазначеного Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об’єктом оподаткування — земельна ділянка, надана в оренду (пункти 288.2 та 288.3 зазначеної статті).

Як визначено ст. 8 Закону України від 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем в суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

При цьому умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Згідно з п. 288.6 ст. 288 Податкового кодексу плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Враховуючи, що законодавством передбачено сплату плати за землю у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а платником орендної плати є орендар земельної ділянки, юридична особа, яка орендує в органу місцевого самоврядування земельну ділянку та уклала з іншим суб’єктом господарювання договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за таку земельну ділянку та подає податкову декларацію відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки.